Візитка

Дніпряни (до 1946 року — Британи) — селище міського типу, підпорядковане Новокаховській міській Раді. Розташовані на лівому березі Дніпра, за 7 км від Нової Каховки. До найближчої залізничної станції Каховка — 12 км. Населення — 10460 чоловік. Дніпрянській селищній Раді підпорядковані населені пункти Корсунка, Маслівка, Нові Лагері, Обривка, Піщане, Райське, Тополівка.

Село засноване 1791 року на землях поміщика Овсянико-Куликовського біглими кріпаками з Полтавської, Курської, Орловської та інших губерній. З часом землевласник перевіз сюди частину своїх селян з Курської та Рязанської губерній. У 1839 році в Британах було 92 двори. Напередодні селянської реформи в селі налічувалося 240 кріпаків чоловічої статі.

У 1861 році селяни дочекалися звільнення від кріпацької неволі. За уставною грамотою, складеною у квітні 1862 року, їм було виділено 1761 десятину землі, по 7,3 десятини на ревізьку душу. Поміщик не поскупився на надільну землю, але виділив селянам переважно перелоги і піщані ділянки, обробляти які було дуже важко; в посушливі роки з них збирали саму полову. До переходу колишніх кріпаків на викуп вони сплачували землевласникові оброк — по 9 крб. на рік з кожного наділу. Із затвердженням в лютому 1864 року викупної угоди селяни Британів формально ставали власниками надільної землі, але потрапили в кабалу до держави, якій протягом 49 років мусили виплатити за малопридатну землю величезну суму — 32 520 крб., вносячи щороку в казну по 1951 крб. 20 копійок.

У пореформений період почалося швидке розшарування селян. Виділилася куркульська верхівка, яка прикупляла у поміщиків через селянський банк десятки десятин землі. Так, 1899 року 20 найбагатших родин володіли 1346 десятинами, а на 220 господарств общинників припадало всього 1475 десятин. В руках куркулів зосереджувалися також тягло і реманент, яких у бідняків та середняків було обмаль. Через високу плату більшість селян не могла користуватися і сільськогосподарським знаряддям прокатного пункту, відкритого в селі. Низький рівень агротехніки, слабка оснащеність основної маси господарств реманентом призводили до низької врожайності зернових, яка становила 25—35 пудів з десятини.

Крім рільництва, жителі займалися також городництвом, садівництвом, баштанництвом, а заможні селяни ще й виноградарством. В селі діяло кілька підприємств переробки сільськогосподарської сировини. У 1880 році куркулям належало 11 вітряків, поміщику — винокурний завод, заснований ще в 30-х роках. Наприкінці XIX ст. споруджено паровий млин. Сільські багатії орендували у поміщика кам’яні кар’єри, право на відлов риби, брали підряди на підвезення і вантаження хліба й інших товарів на пароплави. За навантаження четверті хліба (9—10 пудів) підрядчики платили селянам 1,5 коп., за перевезення його до пристані — 80 коп. на день. Для багатьох бідняків жалюгідні заробітки на тяжких вантажних роботах були основним джерелом існування.

Пристань у Британах була значним пунктом транспортування по Дніпру продуктів виробництва поміщицьких і куркульських господарств північної Таврії. Якщо в 1882 році через пристань було відправлено 77 тис. пудів пшениці, то через три роки — 76 тис. пудів зерна і 80 тис. пудів борошна. Наприкінці XIX ст. через пристань в Британах дедалі більше вивозилося винограду і вина, які надходили з сусіднього селища Основи. Його заснували 1889 року переселенці-колоністи з села Шабо, що на Одещині. Придбавши у казни 1 тис. десятин піщаної землі, вони заклали тут великі виноградні плантації і зайнялися виноробством. Вже у 1900 році 40 хазяїв виробляли за рік близько 25 тис. відер вина. Природні умови виявилися сприятливими для виноградарства, а робочі руки наймитів з Британів та інших сіл — дешевими, і колоністи розорювали все нові площі. Напередодні першої світової війни під виноградниками в Основі було зайнято понад 400 десятин землі. Тільки француз Берте володів майже 50 десятинами виноградників, які давали до 15 тис. відер вина на рік. Колоністи наживали великі капітали шляхом жорстокого визиску наймитів, яким за світловий робочий день (від світанку до смерку) платили: чоловікам 40— 45 коп., жінкам 20—25 коп. На прополюванні і підв’язуванні виноградних кущів використовувалася праця маленьких дітей, які одержували по 5 коп. на день. В Основі на виноградних плантаціях працювала майже половина селян Британів, які не мали ні достатньо землі, ні грошей, щоб її орендувати, а тим більше купити.

Під час першої російської революції селяни рішуче виступили проти високих орендних цін на землю. 29 листопада 1905 року слідом за селянами Малої Каховки майже всі мешканці Британів рушили до контори економії графа Мордвинова у с. Чернянці і зажадали віддати їм в оренду 3 тис. десятин по 3 крб. за десятину. Викликані пристав і урядники не змогли втихомирити «бунтівників». 1 грудня повітовий справник відправив телеграму таврійському губернатору, в якій прохав надіслати військову частину для «попередження розгрому економії». Замість землі британці дістали різки.

Напередодні першої світової війни Британи були чималим (270 дворів), але убогим селом. Це навіть визнавали офіційні представники властей. Так, 1910 року в акті протипожежного обслідування села відзначалося: «Населення тут бідне і своїм коштом не може

провести в життя зазначені протипожежні заходи» (перекрити будинки залізом або черепицею).

З медичних закладів у Британах були фельдшерсько-акушерський пункт і аптека. Тривалий час в селі працювало лише однокласне народне училище, що мало одного учителя і кілька учнів. Тому й не дивно, що 1885 року з 1073 мешканців письменних було всього 20 чоловік, з 531 жінки жодна не вміла навіть розписатися. 1892 року відкрито земську школу з трирічним курсом навчання. В ній один учитель навчав 68 дітей. У 1905 році в Британах було 3 школи. Земську відвідували 62 учні, з них закінчили курс 5 хлопчиків. В церковнопарафіяльній школі навчалося 59 дітей, а кінчило її всього 9. Другу земську чотирикласну школу, де працювало 2 вчителі, відвідувало 104 учні. Єдиним культурно-освітнім закладом у Британах була безплатна бібліотека-читальня, відкрита 1905 року. В ній місцеві учителі проводили народні читання.

Після повалення в країні самодержавства політична активність трудящих мас зросла. У квітні 1917 року на підставі рішення губернського селянського з’їзду в Британах створено сільський земельний комітет, який очолив боротьбу селян за ліквідацію поміщицького землеволодіння і розподіл землі між тими, хто її обробляв, поливав своїм потом.

Тріумфальна хода Великої Жовтневої соціалістичної революції незабаром досягла і Британів. У січні 1918 року тут створено орган Радянської влади — ревком. Головою його став більшовик Є. Масюткін. Ревком працював до кінця березня 1918 року, коли Британи захопили австро-німецькі загарбники. Рух народних мас проти іноземних окупантів очолив Херсонський підпільний окружний військово-революційний комітет, який створив у ряді сіл, і зокрема в Британах, підпільні групи, що займалися перевезенням і постачанням населенню нелегальної літератури та зброї.

Після вигнання австро-німецьких окупантів з міст і сіл північної Таврії (кінець листопада — початок грудня 1918 року), сюди посунули війська буржуазно-націоналістичної Директорії, а згодом і англо-франко-грецькі інтервенти. Проти внутрішніх і зовнішніх ворогів у Дніпровському повіті розгорнулася могутня партизанська боротьба, в яку включилися і жителі Британів. У партизанському русі брали участь А. Я. Сенін, І. Ф. Сенін; С. Т. Самолов був бійцем 3-го Таврійського партизанського полку; добровольцем пішов до Червоної Армії Ф. Забара та інші.

Навальним наступом частин Червоної Армії і партизанських загонів у березні 1919               року населені пункти повіту, і зокрема Британи, були визволені від ворога. В селі відновлено Радянську владу. Проте мирне будівництво тривало недовго. В липні Таврію захопили білогвардійські війська Денікіна, яких Червона Армія вибила звідси в січні 1920 року.

В травні того ж року в Британах відбулися вибори до Ради селянських і червоно-армійських депутатів, та вже наступного місяця вона передала свої повноваження ревкому, бо селу загрожував новий ворог — врангелівці. У червні білогвардійці захопили Британи й Основу, але Червона Армія, ведучи бої на Каховському плацдармі, раз у раз вибивала їх звідти3. В одному з боїв героїчно загинув начдив 15-ї Інзенської дивізії П. А. Солодухін. Його тіло перевезли до Петрограда і поховали на Марсовому полі. У кінній розвідці цієї дивізії служив британець В. Т. Солохін. Під час боїв на Каховському плацдармі трудящі села подавали бійцям Червоної Армії всіляку допомогу: на своїх човнах перевозили воїнів через Дніпро, постачали продовольство, фураж. Після розгрому врангелівців у Криму командування Інзенської дивізії оголосило бідноті Британів подяку і надіслало бійців для надання допомоги вдовам і сім’ям червоноармійців в проведенні сільськогосподарських робіт.

Розгромом армії барона Врангеля завершилася громадянська війна на Україні. Але боротьба тривала — тепер вже з розрухою, голодом, з куркульськими бандами. Становище в селі було дуже тяжким. Населення Британів, більшість якого до революції становили бідняки й наймити, в період імперіалістичної та громадянської воєн, воєнної іноземної інтервенції зовсім зубожіло. Селяни одержали від Радянської влади землю, але обробляти і засівати її не мали чим. Заробітки на стороні для багатьох жителів стали основним джерелом існування. Деякі підробляли на пристані, яка залишалася важливим пунктом вивозу фруктів і вина, а також зерна й борошна, але основна маса працювала на виноградних плантаціях селища Основи. Найбагатші колоністи, яким до революції належали великі плантації, утекли за кордон, а ті, що залишилися, вже виступали не як власники, а як орендарі. Радянська держава, враховуючи, що розорене війнами селянство неспроможне негайно освоїти всі землі, мусило в роки непу частково відновити оренду землі. Орендаторами основських виноградних плантацій були також куркулі з Британів та інших сіл. Вони намагалися по-старому експлуатувати наймитів.

Комуністи села, які протягом 1920—1922 рр. входили до складу Каховської парторганізації, а в січні 1923 року об’єдналися в партосередок, сільська Рада проводили політику обмеження куркулів, захищали інтереси наймитів. Важлива роль в організації селянської бідноти належала комнезаму, створеному в кінці 1920 року. Спершу він об’єднував невелику кількість бідняків, але в міру зростання його авторитету

збільшувалося й число членів. 1926 року в КНС налічувалося близько 120, а наприкінці 1930 року — 369 чоловік, у т. ч. 40 комуністів і 25 комсомольців. 1922 року в Британах утворено профспілкову організацію — Британо-Основський секретаріат спілки «Всеробітземлісу» Дніпровського повіту. Того ж року до профспілки працівників землі і лісу входило 188 членів, а через 2 роки їх кількість досягла 4832. Бритако-Основський секретаріат профспілки, очолюваний комуністами, боровся з порушенням куркулями радянського трудового законодавства, колективних договорів, спробами наймати батраків на кабальних умовах, ігноруючи профспілку. Конфліктна комісія при секретаріаті кілька разів на місяць розглядала скарги наймитів, а часто і за власною ініціативою ставила ці питання. Порушників штрафували, а найбільш злісних притягали до судової відповідальності. Так, 16 квітня 1923 року конфліктна комісія ухвалила рішення про стягнення з кількох хазяїв виноградників по 150 крб. золотом, з яких 50 проц. мало йти на поповнення коштів спілки, а 50 проц.— на повітряний флот. Справу про застосування 18-годинного робочого дня було передано до нарсуду для притягнення винного до відповідальності. За рекомендацією Британо-Основського секретаріату спілки «Всеробітземлісу» наймити протягом першої половини 20-х років кілька разів рішуче виступали проти жорстокої експлуатації з боку куркулів, проти порушення багатіями радянського законодавства про працю.

Куркулі всіляко намагалися шкодити Радянській владі: приховували від місцевих властей зерно, відмовлялися виконувати хлібопоставки державі, уникали сплати податків, зокрема податків на потреби шкіл, амбулаторії тощо. Сільраді доводилося вилучать у них зброю, присікати спроби обійти закон про позбавлення експлуататорів політичних прав.

У боротьбі з куркульськими елементами партосередок, радянські і профспілкові органи спиралися на наймитів, бідняків, які гаряче підтримували всі заходи Радянської влади, бачили в ній свою захисницю і опору. В тяжкі 1921—1922 рр. голодуюче населення Британів одержало велику допомогу від держави насінням, продовольством, кредитами; для дітей було відкрито їдальню. В резолюції загальних зборів членів місцевого відділення профспілки «Всеробітземлісу» від 22 квітня 1923 року підкреслювалося, що ця допомога врятувала жителів села від голодної смерті. Селяни щиро дякували Радянській владі і зобов’язувалися жити і працювати як вчить В. І. Ленін. Вже у перші роки мирного будівництва сільська біднота гаряче відгукнулася на заклик Комуністичної партії ставати на шлях колективного господарювання. Ще в другій половині 1922 року на території, підпорядкованій Британській сільраді, виникають сільськогосподарські колективи. В жовтні того року організований ТСОЗ «Червоний прапор». Крім того, в 1923 році в селі налічувалося ще З колективи: «Любов», «Сибіряк» і «1-е Травня». Спочатку вони були невеличкими і слабкими, бо держава тоді не мала змоги подати їм необхідної допомоги. Так, колективне господарство «Любов» складалося з 8 родин, 16 працездатних. Землі воно мало 105 десятин, робочої худоби — всього 4 голови, з них двох волів одержало від комісії при Херсонському Держбанку. Стількох же волів комісія виділила ТСОЗу «Червоний прапор», а «Сибіряку» — одного коня. У наступні 2—3 роки сталася реорганізація господарств. На кінець відбудовного періоду в Британах діяли комуна «Новий побут» і дві артілі — «Трудовик» та «Сибіряк», які об’єднували понад 50 дворів, обробляли 270 десятин землі.

Протягом першої половини 20-х років були досягнуті значні успіхи в галузі охорони здоров’я трудящих, освіти й культури. Налагоджено роботу амбулаторії в якій працювали лікар, фельдшер і кілька чоловік молодшого медперсоналу; відкрито аптеку, яка видавала ліки безкоштовно по страхових книжках.

Комуністи роз’яснювали трудящим ленінський декрет від 26 грудня 1919 року, за яким все населення країни віком від 8 до 50 років, що не вміло читати і писати, повинно навчатися грамоти. Сільрада, комсомольська і профспілкова організації, місцеве відділення Райграмчека (районна надзвичайна комісія ліквідації неписьменності) брали на облік неписьменних і малописьменних, створювали школи лікнепу. Трудящі Британів активно взялися за навчання. В березні 1924 року збори наймитів ухвалили таку резолюцію: «Члени спілки „Всеробітземлісу” вирішили спорудити дорогому вождеві В. І. Леніну живий пам’ятник. З цією метою постановляємо: вивчити політграмоту, ліквідувати неписьменність і засвоїти ті ідеї, котрі заповідав нам великий товариш Ленін». До 1925 року з 393 неписьменних і малописьменних ліквідували неграмотність близько 140 чоловік. Діти трудящих здобували знання в двох школах: початковій і семирічній.

Важливе місце в політико-виховній і культурно-масовій роботі на селі займали лекції, доповіді, бесіди, голосні читання статей з газет і журналів. В Британах і Основі працювали гуртки художньої самодіяльності: театральний, хоровий, народних інструментів тощо. Крім того, в селах часто виступали професіональні артисти які ставили п’єси, давали концерти.

Наприкінці 20-х років у житті трудящих селян почався великий перелом — вони впевнено ставали на шлях соціалістичної перебудови сільського господарства. На 1 травня 1929 року на території Британської сільради було 5 ТСОЗів: «Незаможник», «Україна», «Червоний партизан», «Селянин» і «Піщаний». В них об’єднувалося 236 сімей, площа землі становила понад 2 тис. десятин.

Будівництву соціалізму чинили запеклий опір куркулі. В боротьбі проти них найактивнішу участь брали сільськогосподарські робітники виноградних плантацій. Кульмінаційним моментом цієї боротьби був страйк восени 1929 року. На виноградних плантаціях орендарів-колоністів селища Основи працювало тоді близько 600 наймитів. Того року робітком профспілки в Британах перед початком збирання винограду поставив вимогу куркулям про поліпшення умов праці найманих робітників на підставі постанови ЦВК і Раднаркому СРСР «Про порядок застосування Кодексу Законів про працю в куркульських господарствах», прийнятої у лютому 1929 року. За цією постановою куркулі повинні були укладати з наймитами договір із зазначенням в ньому строку найму, розміру заробітної плати, тривалості робочого дня (8 годин для дорослих і 6 для нєповнолітніх), тарифної відпустки та ін. Але багатії відмовилися підписати запропонований їм новий колективний договір, за яким вони мали наймати робітників на сезон, заробітну плату сплачувати двічі на місяць, вважати всіх сезонних наймитів на роботі і після її закінчення, аж до повного розрахунку з ними, тощо. Куркулі не брали на роботу наймитів на цих умовах і, по суті, оголосили локаут. Робітком повідомив про це Херсонському окружкому профспілки і просив дати згоду на оголошення страйку. Але правоопортуністичні елементи, що пролізли в апарат окружкому, відмовчувались і тим самим потурали куркулям, які намагалися затягти справу до заморозків, щоб загубити багатий урожай винограду.

У вересні питання про страйк наймитів Британів розглядалось на бюро Каховського райкому і Херсонського окружкому партії. Керівні партійні органи засудили неправильне ставлення окружкому профспілки, який фактично зірвав страйк у серпні, і запропонували готуватися до нового виступу наймитів. Велике значення для розгортання страйкового руху мала постанова ЦК КП(б)У про страйки наймитів у куркульських господарствах, опублікована 4 жовтня 1929 року. В цій постанові страйки наймитів характеризувалися як одна з форм рішучого наступу робітничого класу і сільської бідноти на капіталістичні елементи села. ЦК запропонував партійним і радянським органам вжити рішучих заходів проти куркулів.

Відчуваючи загальну підтримку, 500 наймитів британо-основських виноградних плантацій 4 жовтня, в день опублікування постанови ЦК КП(б)У, припинили роботу. Було обрано страйковий комітет з 11 чоловік, розставлено пікети, організовано охорону виноградників. Партійна і профспілкова організації проводили велику роз’яснювальну роботу серед наймитів. Під час страйку значно зросли політична свідомість і активність робітників та наймитів. Про вступ до партії було подано 35 заяв, в комсомол прийнято 75 молодих селян. Страйкарі вже не обмежувались економічними вимогами. Вони звернулися до органів Радянської влади з проханням створити колгоспи та радгоспи і ліквідувати куркульські господарства. Хід страйку, який з кожним днем ширився і охопив села Малі Судаки, Ключове і Лугове, висвітлювала редакція харківської газети «Наймит». Вона друкувала спеціальну добірку «У наступ», звідки вся країна дізналася про тритисячну демонстрацію основських наймитів. На заводах і фабриках відбулися мітинги, на яких робітники схвалювали рішучі дії страйкарів і, з свого боку, вимагали ліквідації куркульських господарств та створення соціалістичних. Колективи багатьох підприємств і профспілки ухвалювали надати матеріальну допомогу наймитам. Так, Всеукраїнський комітет спілки хіміків надіслав 1 тис. крб., Чернігівська облпрофрада — 500 крб., Артемівська рада профспілок — 500 крб., профспілка друкарів — 200 карбованців.

Керуючись постановою ЦК КП(б)У і вимогами трудящих міст та сіл України, партійні й радянські організації Херсонського округу вживали заходів проти класово-ворожих елементів. У Британах працював суд, прокуратура проводила розслідування грубих порушень куркулями радянських законів, в ході якого виявилися навіть факти продажу націоналізованої землі. У куркулів було відібрано 250 га виноградників, 18 чоловік засуджено, а їхнє майно конфісковано.

8 жовтня 1929 року в Ключовому відбувся мітинг, па якому були присутні представники профспілок, наймитів, бідноти і середняків навколишніх сіл, у т. ч. Британів і Основи. На мітингу обрано делегацію у складі 23 чоловік для поїздки в Харків, щоб просити Український Радянський уряд ліквідувати куркульські господарства в Основі і створити великий виноградарський радгосп. Делегацію, яка прибула до Харкова 20 жовтня, урочисто зустріли робітники міста. Того ж дня її прийняв голова ВУЦВК Г. І. Петровський. Уважно вислухавши розповіді членів делегації, він сказав: «Треба, щоб радгосп, який тепер організується, був передовим, показовим господарством на Україні. Ось тоді ви переможете старий світ». Уряд повністю задовольнив прохання бідняцьких мас Британів і Основи.

Невдовзі на землях, які відібрали у куркулів, і на базі їхніх господарств було створено виноградарський радгосп «Перемога наймитів». Його директором призначено комуніста П. М. Алькова, а секретарем партійної організації обрано І. Є. Солохіну. Спершу в радгоспі налічувалося близько 370 га виноградників, 50 коней, 10 корів, 30 повозок, 30 ручних пресів. Держава виділила йому кредити на придбання техніки, тяглової сили, на будівництво. Уже в 1930 році радгосп мав близько 100 коней. В 1933 році він одержав перший трактор, а наступного — ще два і 4 автомашини. Наприкінці 30-х років винрадгосп «Перемога наймитів» став міцним господарством, в якому налічувалось близько 1,5 тис. постійних робітників і багато техніки. Було створено спеціальну школу для підготовки кваліфікованих кадрів виноградарів і виноробів. Значно поліпшилися умови праці і життя колишніх наймитів.

В самих Британах у ці роки також відбулися докорінні зміни. 1929 року дрібні ТСОЗи й артілі об’єдналися в один великий колгосп, якому присвоїли ім’я М. М. Литвинова. Держава закріпила за господарством понад 2 тис. га землі. Крім зернових, колгоспники вирощували виноград (на 155 га), бавовник (120 га), арахіс (22 га). В колгоспі було 3 тваринницькі ферми. Районна і окружна преса часто писали про майстрів сільськогосподарського виробництва, переможців соціалістичного змагання — Г. Черняк, Д. Беззубенка, М. Задорожнього та ін. Багато керівників колективних господарств району приїздили переймати досвід вмілого господарювання у голови артілі ім. Литвинова Д. І. Подвойського. Очолений ним колгосп у середині 30-х років став мільйонером. 1937 року його доходи становили 1,5 млн. карбованців.

Корінні соціально-економічні перетворення, що сталися в селі, викликали глибокі зміни в усіх сферах життя. Було ліквідовано неписьменність і малописьменність, всі діти шкільного віку навчалися у семирічній і початковій школах. Молодь району охоче йшла в спеціальну школу в Британах, яка готувала спеціалістів виноградарства і виноробства.

В сельбуді працювали гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, а з 1937 року — духовий оркестр, проводилися лекції, вечори художньої самодіяльності, діяла бібліотека. Перед війною в селі відкрито звуковий кінотеатр на 300 місць, художню студію, яку незабаром перетворено на художню школу.

Протягом 30-х років Британи і Основа стали красивими, добре впорядкованими населеними пунктами, в яких жили і трудилися хлібороби, виноградарі, винороби. Літньої пори тут відпочивало чимало городян. Дніпровські пляжі, велика кількість винограду, кавунів, фруктів, овочів приваблювали жителів промислових центрів. Заможно і культурно жили колгоспники й робітники радгоспу.

Німецько-фашистські орди, що 22 червня 1941 року вдерлися на священну радянську землю, пограбували і зруйнували квітучі села. За час окупації — з 8 вересня 1941-го до 1 листопада 1943 року — від рук гітлерівців загинули М. і П. Гаркуші, Я. Зарва, М. Сенін, партизан громадянської війни Курганін. У боротьбі проти окупантів поклали свої голови члени підпільної групи. Ця група, що мала назву «Малий Бритий Яр», створена в Британах наприкінці 1941 року комуністом Г. І. Ярошенком. До неї входило близько 40 чоловік: В. Я. Масюткін, М. П. і Г. П. Конятини, молода вчителька Л. П. Подвойська, учні старших класів П. Максименко і М. Оробченко, чотирнадцятирічний В. Межевич та інші. На таємних зборах підпільники поклялися не шкодувати життя у боротьбі з ворогом. Текст клятви і деякі інші документи керівник групи Г. І. Ярошенко сховав у кучугурах, де їх було знайдено в 1944 році. Група почала свою діяльність з розповсюдження листівок, написаних від руки на аркушах учнівських зошитів. В листівках повідомлялися зведення Радянського інформбюро, які підпільники слухали по радіо. Члени групи готувалися до розгрому сільської управи і німецької комендатури. Однак вночі з 26 на 27 травня 1942 року, коли намічалося проведення операції, її учасники були заарештовані і після жорстоких катувань розстріляні біля протитанкового рову під Каховкою. Керівника групи Г. І. Ярошенка фашисти стратили на площі в Британах.

Жителі свято шанують пам’ять про героїв-підпільників. їх останки були перенесені і поховані на площі в селі, на могилі встановлено пам’ятник. В середній школі створено куток, в якому зібрані фотографії підпільників, документи про їхню діяльність. В Каховському історичному музеї є стенд, присвячений Дніпрянській підпільній групі.

В роки Великої Вітчизняної війни близько 500 жителів Британів і Основи, не шкодуючи життя, боролися проти німецько-фашистських загарбників. Вони брали участь у боях під Сталінградом, в Корсунь-Шевченківській операції, на Курській дузі тощо. За героїзм і відвагу, виявлені в борні за свободу Батьківщини, 380 чоловік нагороджено орденами і медалями.

В останніх числах жовтня 1943 року частини Червоної Армії наблизилися до Британів і Основи. Воїни 66-го ордена Суворова стрілецького полку 61-ї стрілецької дивізії 2 листопада вибили звідти окупантів. У цих боях героїчно загинув командир розвідки полку лейтенант Луньков, якого поховано разом з підпільниками в центрі села.

Після вигнання німецько-фашистських загарбників населення Британів, які ще тривалий час залишалися прифронтовим селом, взялося за відбудову господарства колгоспу. На 1 січня 1944 року в ньому налічувалося 2 жатки, кілька поламаних кінних плугів, борін і очисних механізмів, 15 возів і 4 коси. Не було тракторів, сівалок, молотарок, а про комбайни годі й казати. Не залишилось жодної корови, вівці, курки. Орали 23 виснаженими до краю кіньми і 2 волами. А треба було обробити близько 2300 га поля й виноградників. Крім того, відчувалась нестача робочих рук. У 1944 році в колгоспі ім. Литвинова налічувалось 1021 чоловік, з них працездатних жінок 395, чоловіків (переважно стариків) — 53. Потрібна була велика організаторська робота, щоб за цих умов дати країні і фронту хліб та інші сільськогосподарські продукти. Таку роботу проводили партійна організація, сільська Рада.

На першому засіданні Британської сільради, що відбулося 19 квітня 1944 року, були присутні тільки три члени виконкому і один депутат. 6 депутатів загинуло на фронті, 4 померло, більшість ще перебувала в лавах Червоної Армії. Виконком допоміг керівникам колгоспів, радгоспу, розташованих на території Британської сільради, скласти плани відбудови господарства і приступити до їх виконання. 4 червня 1944 року на виконкомі обговорювалися питання про відрядження молоді села на роботи в основський радгосп «Перемога наймитів», про подання допомоги сім’ям військовослужбовців. У вересні—листопаді 1944 року сільська парторганізація і Рада провели мобілізацію юнаків і дівчат на відбудову промисловості Донбасу.

Але і в самих Британах становище залишалося тяжким. В 1945 році урожай зернових становив 2,9 цнт, винограду — 21 цнт з га. На фермі було три корови, зовсім мало овець і свиней, і тільки кількість коней збільшилася до 56. їх надіслали військові частини. Не набагато кращими справи були і наступного року: зернових зібрали по 3—4 цнт з га. В 1948 році завдяки допомозі держави і трудящих братніх республік, становище значно поліпшилося. На колгоспні поля вийшли трактори, комбайни Чорнянської МТС. Врожаї зернових підвищилися до 9 цнт з га; значно зросло громадське стадо. Колгосп зміг видати на трудодень по 3 крб. 90 коп. грішми, 860 грамів зерна, по кілограму винограду і овочів. До кінця 50-х років колгосп значно зміцнів. Зростали технічна оснащеність, культура праці, підвищувалися врожаї і в Основському радгоспі «Перемога наймитів». В 1951 році з площі 410 га зібрано по 34 цнт винограду.

Велику організаторську і виховну роботу проводили партійні організації радгоспу і колгоспу. Незважаючи на свою нечисленність (у березні 1946 року на обліку було 4 члени і 3 кандидати в члени партії), партійна організація радгоспу «Перемога наймитів» запалювала колектив на відновлення довоєнної слави господарства, здійснювала контроль за роботою адміністрації, налагоджувала ідейно-політичне виховання робітників, керувала діяльністю громадських організацій. Дніпрянські і основські комуністи багато уваги приділяли відродженню сіл. Поступово піднімалися з руїн виробничі будівлі, ремонтувався житловий фонд, приміщення фельдшерського пункту, споруджувалися і розширювалися школи, налагоджувалась робота клубу. Регулярно працював радіовузол, бібліотека поповнилась новими книгами, зросла кількість постійних читачів. В клубах Дніпрян і Основи відновили діяльність хоровий, драматичний та інші аматорські гуртки, духовий оркестр, художня студія. У лютому 1949 року сесія Дніпрянської сільської Ради розглянула питання про озеленення села, а в травні 1950 року виконком обговорив план його забудови і благоустрою.

Протягом 50-х і 60-х років відбулися великі зміни в житті села. Неподалік від Дніпрян виростає Нова Каховка. Дніпрянці активно допомагали творцям нового міста і гідровузла. За рішенням сільради восени 1952 року терміново проводився ремонт квартир, в які вселялися будівельники; було поліпшено роботу сільського споживчого товариства, впорядковано ринок, збільшено продаж сільськогосподарських продуктів, прискорено будівництво літнього кінотеатру, активізовано роботу клубу3. Наступного року розширено хлібопекарню, побутові майстерні, Дніпрянську поліклініку, створено дитячі ясла та садки. Семирічній школі передано приміщення ліквідованого бавовнопункту.

Після спорудження Нової Каховки Дніпряни стають приміським селом, а з 1956 року — селищем міського типу; наступного року за рішенням Херсонського облвиконкому до складу Дніпрян включено село Основу. Селище дедалі більше втягувалося в орбіту промислового розвитку. Партійна організація колгоспу ім. Калініна (колишній ім. Литвинова), яка невпинно зростала і у 1959 році налічувала 58 комуністів, зосереджувала увагу на прискоренні темпів розвитку господарства для постачання сільськогосподарських продуктів і сировини новому промисловому центру. Протягом 1955—1959 рр. урожаї озимої пшениці підвищилися з 12,5 цнт до 19,2 цнт з га, урожаї винограду подвоїлися. 1957 року прибутки господарства становили близько 5,5 млн. карбованців.

У березні 1960 року колгосп ім. Калініна злився з радгоспом «Перемога наймитів», який згодом перейменовано на «Таврію». 1965. року на території, підпорядкованій Дніпрянській селищній Раді, створено другий виноградарський і плодоовочевий радгосп — ім. Начдива Солодухіна, а незабаром й відгодівельний радгосп «Труд».

«Таврія» — одне з найбільших виноградарських й виноробських господарств півдня України. За ним закріплено близько 3,4 тис. га землі, з них під виноградниками зайнято 1,2 тис. га. Винзавод, споруджений ще наприкінці 40-х років, нині розширено і реконструйовано. Наприкінці 50-х років став до ладу коньячний завод.

На цих підприємствах виробляють вина, коньяки, виноградний сік, спирт-ректифі-кат, а з відходів виробництва — кормове борошно, добрива. На другому конкурсі вин та коньяків, що відбувся в Ялті 1970 року, кращі зразки продукції винзаводу радгоспу нагороджені золотими й срібними медалями. Коньяку «Таврія», відзначеному золотою медаллю, в 1971 році присвоєно державний знак якості.